Будь-яка мама хоче виростити здорового члена суспільства, тому вона з усіх сил намагається розвивати у своєму малюку щедрість і порядність. І тому часто від батьків можна почути такі фрази: ”Софійка, не будь такою жаднюгою! Віддай Маші свою ляльку! Тобі хіба шкода?”
В мами, звичайно, позитивні наміри, але поряд з ними є і почуття провини і страх перед осудом: ” Раптом зараз всі подумають, що я погано свою дитину виховую!”.
Це стандартні еталони поведінки, що складались багато років, але вони можуть відобразитись на майбутньому житті дитини.

Софійка отримує похвалу, послухавшись маму: “Ось розумниця в мене донечка!” Але ж Софійці зовсім не хотілося віддавати свою іграшку. Можливо це був подарунок від Святого Миколая, від тата або, можливо, вона вважала цю ляльку своєю подругою в світі своїх ігрових фантазій… І їй зовсім не хотілося розлучатися навіть на короткий термін! Тому їй трохи боляче, але залишила цю емоцію в собі, бо вона слухняна і повинна послухати маму – віддати ляльку. Дуже не хочеться бути поганою дівчинкою. Адже поганих дівчаток ніхто не любить!

І тоді спрацьовує такий сценарій: “Якщо ти хочеш, щоб тебе любили, потрібно віддавати свої “улюблені речі”, і особливо, якщо що це супроводжується душевним боем”. Інакше постійне відчуття провини замучить… Зазвичай для формування сценарію, за яким може жити дитина, необхідно кілька повторюваних ситуацій, але іноді досить і однієї сильно емоційної. Наприклад, у дитини, яка зовсім не хоче віддавати іграшку і плаче, забирають її насильно, або, як варіант, забирають і обіцяють повернути, але не повертають.

І виростає Софійка в прекрасну жінку, дуже добру і щедру. Все – дітям, чоловікові, батькам, подругам, але не собі. “Скільки мені треба!”. Спочатку таку Софійку всі люблять, потім починають використовувати, кому не лінь. Всі рідні, знайомі навколо навіть перестають дякувати, а все частіше вимагають. Софійка перестає жити своїм життям, живе для всіх крім себе!

Мама в дитинстві – це найбільший авторитет, тому її слова сприймаються як пряма вказівка на все подальше життя. Саме тому дуже уважно треба ставитися до того, як ми виховуємо дітей, що їм говоримо, як радимо. В батьківських силах закласти в своїх дітей здорові сценарії.

Для дитини улюблені іграшки дуже цінні, як і для дорослих їх особисті речі. Тому діти мають повне право самі розпоряджатися своїми речами. Вони можуть не дозволяти іншим дітям і навіть рідним брати їх іграшки. (Це їх право, його потрібно поважати). Дайте можливість вашій дитині не ділитися, залишити іграшку собі. З чужою дитиною розбереться його мама, у них своє життя.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.