Часто дитячі істерики сприймають як один зі способів дитячих маніпуляцій, з якими потрібно боротися.

Варто зауважити, що істерики бувають у всіх дітей незалежно від їх віку. Маленькі діти погано справляються зі своїми емоційними реакціями, тому їх легше звинуватити в нестриманості й бажанні маніпулювати. Не варто забувати – в стані істерики дитина не може справитися зі своїми емоціями. Істерична дитина не може нічого вдіяти з собою, їй по-справжньому погано. Дитина не знає як змінити дійсність відомими для неї способами й тому не справляється з істерикою, блокується усвідомленням реальності.

Під час істерики дитині, перш за все потрібна допомога. Не можна забороняти проявляти емоції. Вони рефлекторні. Тому, якщо ваша ціль не просто задавити дитину, і вселити страх висловлювати свої емоції, не треба дивитися на істерику, як на спосіб маніпуляції. Поставтеся до цього з розумінням. Тобто з розумінням стану дитини, усвідомленням можливих причин прояву істерики. Продемонструвати бажання допомогти.

    •   Проявити співпереживання. Тобто пошкодувати, це для дитини, якій погано, дуже потрібно під час істерики.
    •   Повідомити дитині про це. Для дитини дуже важливо почути й відчути жалість до себе. Потрібно повідомити про ваше розуміння, визнати що дуже погано і зараз страшно засмучена. Бажано спокійно, а ще краще обняти. Щоб почула, побачила та відчула щирість співпереживань.
    •   Згодом, пропонуйте допомогу. Запитуйте в першу чергу, як дитині допомогти впоратися з цим важким станом, розв’язувати її проблему. Буде доречним   запропонувати попити, або сказати щоб подихала: “дихай, милий, дихай мій хороший” і подихайте (дихальні техніки хороший спосіб для емоційного регулювання). Важливе терпіння: не втомлюйтеся допомагати до того, як пройде істерика. Дитина повинна бачити – ви не кидаєте її наодинці  з важкими почуттями й щиро хочете допомогти.

Скористайтеся можливістю отримати якісну послугу психотерапевта:

Послуги психотерапевта.

    •   У випадку, якщо дитина відштовхує вас, відійдіть (не демонструйте образи). Відійдіть на ту відстань, яку потрібно дитині для того, щоб не відчувати ваше вторгнення. Водночас не бути залишеною мамою. Важливо розуміти, що в стані істерики дитина не усвідомлює чого хоче, адже в розпачі кричить одночасно: «йди!», «не кидай мене …». Тому ті батьки, які у відповідь на істеричний крик «піди !!!» дійсно встають та демонстративно виходять з кімнати – показують неспроможність контейнувати  переживання дитини. Тим самим вони позбавляють її можливості отримати навичку справлятися зі своїми емоційними проявами. Тому що батьки  самі в цей момент перебувають в дитячій позиції, не контролюють себе.  Не варто, також, лякати дитину: «раз ти просиш мене піти, я піду в іншу кімнату, коли заспокоїшся, тоді й прийдеш». Не кидайте свою дитину в істериці, тому що ви потрібні їй. А відходити потрібно на таку відстань, на якій дитина дозволить вам залишитися. Якщо вона відштовхує вас, то варто відійти на відстань витягнутої руки. Якщо вимагає: «піди з моєї кімнати !!!» – зробіть так, як вона просить, але варто залишитися в полі її зору. Якщо вона закриє двері у вас перед носом – то не потрібно силою повертатися назад. Треба почекати поки пройде пік емоційної реакції. Лише не панікуйте. Просто відійдіть – нехай дитина побуде сама з собою. Нехай у неї буде можливість перевірити власні механізми переходу в інший стан.  Для істерики характерні сильні переживання (в ці моменти пояснювати чи розмовляти  марно – дитина не здатна вас почути, потрібно лише перечекати).
    • Завжди після настання виснаження настає спад. В цей момент дитині потрібно хоча б набрати повітря та віддихатися – щоб продовжити… Саме в цьому стані спробуйте звертатися до дитини. В стані емоційного спаду вона вже здатна вас почути, спроможна  до якогось конструктивного діалогу. Тому батькам треба уважно спостерігати, перебуваючи поруч з дитиною, починати жаліти та намагатися щось пояснити, тоді коли істерика пішла на спад.
    •    А пояснити треба наступне. Прояснити свою позицію. Сказати, що взагалі-то батьки теж живі люди, і ви не вмієте та не готові спілкуватися зараз таким чином (також маєте на право). Це може звучати приблизно так: «знаєш, мені дуже тебе шкода, я переживаю за тебе, я хочу допомогти тобі, я з радістю допоможу тобі, чим можу, але розмовляти в такій формі я не стану, оскільки не вмію (мені це неприємно, ми нічого не досягнемо, я нервую, я не можу так розмовляти й т.д.)”  Розуміючи, що в стані емоційного піка в істериці розмова по суті неможлива, не варто сердитися. Немає підстав, щоб злитися. Істерика в переважній більшості випадків не має відношення до споконвічного предмета спору.
      Важливо розвести стан істерики й предмет розмови. Ось тут ваша позиція повинна бути твердою. Важливо не впасти в афект самим.
  •    Якщо відчуваєте  не спроможність справитися зі своїми емоціями й відчуваєте образу, гнів, безпорадність, постарайтеся упокоїтися. Потурбуйтеся також про себе. Випийте трохи води й подихайте глибше, не завадить. Пам’ятайте: не можна  звалюватись в дитячу позицію та примітивне відігравання. Постарайтеся залишитися дорослими, надійними батьками для своєї дитини в такий важкий для неї період істерики.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.